До вірша Платона Воронька
"...Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг."
Кіт не знав, не знала й я -
Бо була іще мала.
Я - мала. І падав сніг.
Дядько. Санки. Гірка. Сміх.
В хаті тепло. Запах книг.
На столі - смачний пиріг.
Йду додому. Малий син.
"Читай тут!" І ми сидим.
Доцька в пузі товче в бік.
"Доки смажив, доки пік..."
Вже їх троє. Час до снів.
"Мамо, де були вірші?"
Мамин голос. Мій - вже мамин?!
"Мам, посидь іще із нами!"
"Чи ми чемні? Розкажи.
Чи вже час писать листи?"
Син. Дочка. І знову син.
Щастя, діти, вам усім!
Що мені іще просити?
Все повторюється в світі.
"Падав сніг, на поріг..."
Миколай ходив до всіх.
