Є музика, яка створює настрій, атмосферу. Вона обволікує, налаштовує, і я посміхаюсь і поринаю в думки.Зараз по тб почався "Опівночі в Парижі" і там шикарна заставка, озвучена саксофоном! Мммм.... І джаз. І 20-ті.
Я вчора завершила читати легеньку книжечку Софі Кінселли "Дівчина та привид". Нічого особливого, просто приємно і легко читається, налаштовує на позитив, і на 20-ті :) І трошечки наштовхує на роздуми... Суть її в тому, що до дівчини навідується привид її померлої в 105 років родички, але самому привиду на вигляд 23. Це той вік, в якому вона себе почувала найкраще, це вік її душі.
І я тут пригадала свою стару теорію, що всі ми зупиняємось на якомусь віці всередині, і відповідно живемо. Колись я спинилась на 25. Вік вже поміркованості, але ще легкості, молодості, романтики. Цікаво, щось зміниться за 20-40 років?
"Я смотрю на стариков, и у меня сжимается горло. Они ведь тоже, как Сэди, чувствуют себя совсем молодыми. Им всем по-прежнему двадцать, а седые волосы и морщинистая кожа — лишь оболочка. Дедушка с кислородной подушкой наверняка ловелас, старушка со слезящимися глазами — озорная девчонка, обожающая разыгрывать друзей. Все они были молоды, у них были друзья, они устраивали вечеринки, и жизнь казалась бесконечной…"

 І музика...
Завжди помічала, що моя бабуся дуже пожвавлювалася при звуках кадрилі, вальсу - вона дуже любила танцювати в молодості. І ще років 10 тому, зачувши, намагалась зобразити танок.

Мама... О, як вона танцювала твіст!!! І мене навчила.

І мені для танцю більш приємні пісні Тоні Брекстон, з посмішкою згадується ламбада, і як той танок називався, що співав латиноамериканський чоловічий дует? Точно, макарена!

Але 20-ті реально були магічні... Час, коли людство перейшло від неспішного ритму життя до шаленого. Час втілених мрій, несамовитої романтики та кардинальних змін у побуті...