Я підбила чоловіка дивитись разом. Ще до того, як оголосила вибір. Чи то виховання, чи то дотошність, чи то цікавість чи ще яка риса чомусь не дозволяють мені робити "сліпий" вибір і пропонувати його іншим. Чесно, перші дві серії я трохи нудилась. Бо треба було ж тримати марку перед чоловіком, а тут щось не чіпляє і все. Або я занадто критично його оцінювала. Але з третьої серії почалось! Саме дійство. І вартувало переглянути ті дві серії, аби розуміти потім все, що відбувалось надалі (то слова коханого).
Сам фільм не двозначний - він багатозначний! "Парад" там мається на увазі як в площині особисто-сімейних стосунків - тобто дотримання правил пристойності, умовностей, хай і чисто зовнішніх і формальних, так і в розумінні всієї держави - збереження зовнішніх ознак порядку і чесності.
Як на мене, саме цей серіал яскраво показує, як радикально змушене було змінитись британське суспільство під час і після Першої світової. Це була перша ненажерлива війна, що забирала як багато життів, так і багато фінансів.
Щодо правдивості зображення воєнних дій та стосунків в армії - чоловік сказав, що все абсолютно життєво і правдиво. Нажаль. Важко бути чесним самим з собою і з іншими і в той самий час подобатись всім. Легше вертітись і крутитись, видавати чужі ідеї за свої, наживатись на тому, а інших топити...
Правдивий фільм. Відвертий. Прямий. Цікавий. Прекрасні актори (Бенедикт Камбербетч прекрасно виконує головну роль, а Руперт Еверетт як завжди безподобний та іронічний), тонкий англійський гумор, гарна операторська робота. Є все.
Сільвія видалась дамочкою, яка розважається тим, що епатує всіх оточуючих своїми незручними, непристойними коментарями. Їй подобається сказати щось занадто відверте, і дивитись на реакцію людей. Мабуть, це комплекс неповноцінності: вона намагається цим привернути увагу. Виділитись на фоні своєї матері, яка "хоч і стерва, але мислить здраво" , за словами Тідженса.
думаю що він не милувався своєю порядністю. Він просто вважав це за правильне, і не вважав за потрібне комусь щось доводити. От звідти і всі його проблеми. Світ змінювався, і то різко. А він - не міг. Все жив за тими самими нормами, особливо моральними. Не вважав себе вправі міняти якісь звичаї, порядки. Вважав, що змушений зберігати видимість пристойної родини заради благополуччя родини, заради збереження доброго імені дружини.
А сина то він якраз і робив щасливим. Як міг. Просто треба ще зважити на тогочасні порядки в заможних родинах. Батьки займалися спілкуванням з дітьми 1-2 години на день. Більше їм не дозволяли громадські обов"язки: треба було наносити візити, займатись благочинністю тощо. І вони дуже сер"йозно до того ставились. А він (О БОЖЕ!) вкладав сина спати і спілкувався з ним! Тоді це було небачено!
Немає коментарів:
Дописати коментар