І саме так, в лапках.
Бо для мене так є. (Іронічна посмішка)
По-перше, таки вдячна автору, що намагається підняти в нашому, таки патріархальному в даному аспекті, суспільстві тему цінності роботи по догляду за дітьми. Бо це таки робота, а не відпочинок вдома, як звикли думати всі, хто цього безпосередньо не виконував ) Виснажлива своєю безперервністю, забарвлена постійною емоційною напругою, і приправлена щосекундною відповідальністю за маленьких людей та їх життя і безпеку перед законом, людьми та власною совістю.
По-друге, він звернув таки увагу на те, на що не звертає більшість людей, нажаль, не лише чоловіків: самореалізація людини, що доглядає за дітьми. Її соціалізація та власне самопочуття - почуття замкненості в обмеженому просторі з дітьми та їх рівнем інтелекту. Якщо ще з двома останніми можна дати якось собі раду завдяки сучасним засобам - інтернету та всіляким сайтам, форумам, соціальним мережам, засобам комунікації, то з самореалізацією, особливо професійною, таки туго. Скільки раз жінки стикаються з відмовами потенційних роботодавців через наявність маленьких дітей, тому що вони хворіють і взагалі. Скільки раз жінки самі відкидають вакансію через неприйнятний графік роботи, який не співрозмірний з часом роботи дитсадка та школи, або через недостатність заробітної плати на найм няні... Скільки раз через сукупність цих всіх факторів жінки полишають улюблену професію, аби не жертвувати комфортом родини і любов"ю власних дітей... Скільки пар розпадаються через бажання жінки реалізуватися в професії і її "нехтування" домашніми обов"язками...
По-третє, він таки оприлюднив власний приклад, аби показати суспільству, що "і тато зможе". Що тато теж батько, як і жінка - мати. Що він теж один з піклувальників за власними дітьми, а не просто член родини.
І тут надходить момент мого "але"... )
Але читати мені його було місцями смішно. Саркастично смішно.
Він правдиво зауважує наприкінці книги - навіть не він, а цитована ним знайома: його декретна відпустка таки умовна. Як, за великим рахунком, і його дружини (хай пробачить мені автор). Адже дійсно, небагато родин можуть дозволити собі більшість часу працювіати вдома і підстраховувати одне одного в питанні догляду дітей. Адже так цінно буває хоч 15 хвилин побути самій на кухні, попити гарячого чаю, і не хвилюватися, що дитина в цей момент в сусідній кімнаті вивертає шафу. Чи в разі високої температури в дитини мати кого послати до аптеки за ліками.
Я прекрасно розумію, що автор своїми "аж" потоптався по моїх власних мозолях, і що , певне, то мій власний клопіт. Проте, погодьтеся, смішно читати, як люди тішаться, що нарешті вирвалися в відпустку без дітей вперше за 4!!! роки, коли ви самі таке робили років так 12 тому. Як дивно читати, що з двома дітками 4 та 2 років важко, коли сам вже маєш справу з підлітковим вимогливим егоїзмом, помноженим на нашу "прекрасну" шкільну систему і приправленим немовлятком. І як сумно читати, як важко справлятись самим поміж "вахтами" бабусь, коли у вас залишилась лиш одна бабуся ,яка з сімейних обставин була у вас в гостях лиш один раз за 10 років...
Ну і на завершення, основне моє питання: як багато чоловіків прочитають цю книгу? Чомусь впевнена, що серед її читачів - близько 90% жінок.
Ось так.
Немає коментарів:
Дописати коментар