Чесно, навіть не уявляю, яким зображенням можна проілюструвати допис про цю книгу...
Цього року я її перечитувала. І правда: цього. Року! Почала ще в лютому чи січні, і ось лиш зараз вперто домучила.
Чому? Стало цікаво, чим вона мене, старшокласницю, свого часу так вразила. Бо до сьогодні я пам"ятала лиш про веселі гульки головного героя-бідняка з балуваними багатенькими дітками, яким потрібно в житті було лиш дотримуватись суспільних правил і гарненько, насичено і цікаво організовувати власне дозвілля. Тоді я її "ковтнула" за пару тижнів максимум.
І от постало питання: завдяки чому? Спраглість пострадянської дівчинки за описом життя "там"? Бажання яскравого дозвілля? Чи просто звиклість читати запоєм?
Не відповім. Бо, наразі, сама не зрозуміла.
Проте, цього разу мені заважали вже тверезе сприйняття особистості головного героя, надмірний опис почуттів і думок з повторами і зацикленнями, безвідповідальність і глупство головного героя, якому навіть не вистачило мізків співставити ситуацію його бувшої коханої і рідної сестри. І поспівчувати. Зате вистачило фантазії запевняти себе у власному жертовному положенні, безневинності і безгріховності, та вміння викрутити власний скромний бюджет для забезпечення пристойного гардеробу і утриматися в спільноті багатеньких діток.
Він не те щоб мене дратував... Дивував. Власною обмеженістю, нещирістю та відсутністю співчуття. Як так можна жити? Чистий егоцентризм...
Який мій висновок? Такий, що і від багато чого останнім часом: "всі ми родом з дитинства " та "всього має бути в міру, без фанатизму".
Нажаль, мати Клайда, головного героя, зрозуміла це надто пізно. А батько і не вникав.
Немає коментарів:
Дописати коментар