Отак, буває, бачив фільм давно, в дитинстві, купу разів, але дивишся зараз і бачиш інакшим. Бо час пройшов, життєвий досвід накопичився... крапельку ;)
"Якось 20 років потому" 1980 року (інші джерела кажуть, що 1979). Фільм про багатодітну родину. Дійсно багатодітну. І хто став такою мамою? Відмінниця! Активістка! Про яку б ніхто і не подумав. Всі думали, кар'єру зробить, посаду займе. А чому вона зробила такий вибір? Чи свідомий він? Я чомусь думаю, що такого плану спочатку не було. Просто так склалося. А потім... Мабуть, виник свідомий вибір народити стільки, скільки має бути. Чи це добре? Не знаю. І не знаю, чи це погано. Просто так буває. Хтось не хоче взагалі жодного, хтось лише одненького малюка, а хтось не може спинитися ;) І не можна засудити жодного варіанту, не можна сказати , що еталон - ось, лише такий... Чи можна?
Героїня, наскільки я зрозуміла, зрештою взяла для себе за правило не хвалитися своїми дітьми, не насаджувати свою ідеологію життя. Вона багато стикалась з нерозумінням, озлобленістю, вигуками вслід "понароджували"...
І на десерт додам: там у них в останній квартирі такий інтер'єр - ну чисто "Ікеа" ;) Ну чим не шведсько-фінський стиль?, правда?
І ще пару слів про фільм "Мужики"(1981 року). Мабуть всі, хто народився в СРСР, його бачили хоча б раз. Він для мене якийсь... людяний. Нема там пропаганди, нема лоску. Все досить реалістичне. Тепло мені його переглядати. Пісні, які популярні були тоді , звучать. Навіть шапка біла кроляча на одній дитині. Практично у всіх були такі шапки )))
Все ж таки всі ми родом з дитинства. Саме в дитинстві ми отримуємо основні знання про добро і зло, про людські стосунки, і основні психологічні кальки і травми теж. З якими все життя потім боремось, або страждаємо..
Немає коментарів:
Дописати коментар