Люблю фільми, в яких зачіпає не лише історія, але й сама картинка. Які хочеться саме ДИВИТИСЯ, а не просто переглядати.
Один з таких - французська стрічка "Дочка землекопа" 2011 року.
Простий сюжет, ніби навіть тривіальний, як на наш час: хлопець кидає вагітну дівчину. Але в ті часи, коли відбувається дія, така ситуація була жахливою і для дівчини, і для родини. Так осоромити всіх - вважалось за великий гріх. Завершення, звичайно, щасливе. Але що вразило мене - як чесно зображені почуття героїв, особливо батька дівчини.
Адже завжди важко зобразити просту людину, яка в реальному житті небагатослівна, не говорить про свої почуття, не розмовляє літературною мовою.
А ще зазвичай важко зробити природу, місцевість ще одним героєм фільма. Але тут це вдалось. Ну хіба з Провансом могло бути інакше? :)
О,то вже шукаю фільм!!!!
ВідповістиВидалити